На фото: Російські окупанти в Грузії
Якийсь час була надія на те, що у влади Російської Федерації вистачить, як мінімум, здорового глузду не підставляти свою країну. На жаль, цим надіям не судилося збутися. Росія не просто почала війну з Грузією, але й зробила спробу повністю окуповувати її, замінивши законно обрану владу країни на свій маріонетковий режим.
Чому Кремлю не вдалося здійснити свої плани в Грузії — окреме питання. Очевидно сп'янілі потоком нафтогазових грошей, його господарі просто не вірили, що західна цивілізація здатна ефективно втрутитися і захистити невеликий народ, що ідентифікує себе як європейський. Втрутилася, спочатку дипломатичними методами, а потім і військово-гуманітарною місією.
Ми не знаємо, які приватні розмови йшли по закритих каналах, але факт залишається фактом, зупинившись у 40 кілометрах від Тбілісі, російський ведмідь зрозумів, що потрапив у капкан, і з цієї миті почав поводитися ще більш агресивно і нелогічно, посилюючи своє і без того незавидне положення.
Про звірства і вандалізм російської армії і «добровольців», за яких уряд Росії несе таку ж відповідальність, як і за своїх солдатів, написано багато, і буде написано ще більше. Відповідні матеріали представлені до міжнародного суду, який обов'язково дасть тому, що відбулося, відповідну кваліфікацію.
Звичайно, основні військові злочинці сидять в Кремлі і прикрившись ядерним щитом відчувають свою безкарність. Але ж і керівники Третього Рейху, окупувавши Судети і вбиваючи тисячі людей, теж навряд чи думали про швидку відплату.
Єдине чим можуть тішитися новоспечені військові злочинці, так це тим, що світ став гуманніший, і Гаагський трибунал на відміну від Нюрнберзького не ухвалює смертних вироків. Втім, все це лірика.
Давайте задамося іншим питанням, чи був в Росії шанс уникнути тієї ситуації, в яку вона потрапила. На перший погляд, звичайно, так, для цього було достатньо всього лише здорового глузду однієї людини, яка до того ж формально не є першою особою в державі. Але це тільки на перший погляд.
Насправді ми є свідками цивілізаційного протистояння між Росією і християнською цивілізацією, що продовжується вже кількасот років. Все почалося ще в часи «освіченого» царя Іоанна Васильовича, який не приховував своєї симпатії до європейських цінностей, але вирішив направити енергію свого буйного народу на схід, тим більше що війни в Європі ніколи Росії особливо не вдавалися.
Чи міг подумати тоді цар, якого прозвали Грізним, що прирікає свій народ й усіх його сусідів на сотні років нікому не потрібних і даремних страждань. Напевно, ні. Проте, трапилося, що трапилося.
Вчинивши в Казані те, що сучасні фахівці з міжнародного права інакше як етнічними чищеннями і геноцидом не назвали б, підкоривши і без того достатньо покірні інші народи Поволжжя і Сибіру, банди російських першопроходців принесли російському престолу величезні території аж до Тихого океану.
Захопивши ці території, Росія, проте, не змогла їх переварити, і з європейської країни перетворилася на ідеологічну антитезу європейської цивілізації.
Глибоко трагічна доля православ'я в рамках Російської державності. Позбувшись своєї опори в особі Візантії, російське православ'я опинилося в заручниках у російської антисистеми, яка, по суті, заперечувала християнські цінності як такі.
Розграбування і руйнування Горійськой єпархії в Грузії і фізична образа архієпископа Шида Картлі — не що інше, як знакова подія цієї війни.
Багато хто в Грузії, та й не тільки в ній після цього задумалися, а чи православні росіяни?
Питання риторичне, ні реформи Никона, ні мучеництво, ні російські святі, яким моляться і в грузинських храмах, не змогли зробити з цього народу справді православних. Для тих в Росії, хто звинувачує грузинів в тому, що вони продалися американцям і європейцям, відмічу, що в християнській церкві дійсно існує багато конфесій, але усіх християн об'єднує готовність слідувати заповітам Спасителя. На жаль, навіть безліч святих і подвижників не змогли позбавити цей народ згубного, розкладаючого впливу Антисистеми.
Мабуть, має сенс пояснити, що я маю на увазі, коли говорю про Антисистему. В світі існує декілька цивілізацій зі своєю системою цінностей. Для прикладу можна навести далекосхідну цивілізацію, в рамках якої достатньо мирно співіснують буддизм, індуїзм і конфуціанство.
Ісламська цивілізація, яка, не зважаючи на всі відмінності між народами, відчуває себе єдиним організмом — Уммою.
Африканська цивілізація, яка поки недостатньо оформлена, але, поза сумнівом, має свою систему цінностей. І, звичайно, християнська цивілізація, об'єднана своїми, абсолютно чіткими уявленнями про добро і зло.
Так от, те, що сьогодні називається Росією, є антитезою саме християнської цивілізації. У періоди свого посилення дана Антисистема намагається нав'язати християнській цивілізації свою систему цінностей, але оскільки зробити це духовно не видається можливим, робить це винятково силою.
Завоювання України, Білорусі, країн Балтії і східної Європи яскрава ілюстрація цього. Не варто думати, що християнська цивілізація не чинить опір, навпаки, реформи Нікона, Петра Першого, західництво, спроби ліберальних реформ початку 90-х років минулого століття, все це спроби християнської цивілізації перемогти Антисистему, перемогти саме в думках і душах росіян. Невдалі спроби.
Глибоко символічно, що російські військові зруйнували саме Горі, рідне місто тієї людини, яка реанімувала Антисистему і довела її до абсурду.
У Грузії вже давно знають хто такий Сталін, і розуміють його роль в світовій історії, в Грузії, але не в Горі.
Населенню цього невеликого грузинського містечка довелося на собі відчути дії гідних продовжувачів справи «великого» Сталіна. Не думаю, що після усього цього єдиний в усій Грузії пам'ятник Сталіну, що «дивом» зберігся, довго стоятиме на своєму місці.
Так або інакше, холодна війна стала реальністю, як би в це не хотілося вірити більшості населення Росії. Слова Медведєва про те, що Росія готова до холодної війни не більше ніж бравада, не готова, ще й як не готова.
Коли всі доходи країни залежать виключно від нафтогазових надходжень, Стабілізаційний фонд і особисті рахунки еліти знаходяться на «ворожій» території, а населення країни не об'єднане ніякою загальною ідеєю, говорити про готовність до якої-небудь війни, окрім війни з трьохмільйонною Грузією, принаймні, не коректно.
Ще вчора господарі Кремля мали реальний шанс демонтувати Антисистему і включити Росію в рамки християнської цивілізації, де їй і місце. Сьогодні, зміна політичної еліти Росії стала необхідною умовою для повернення Росії до Європи, а значить стала неминучою.
Гела Васадзе
для Кавказ-Центру
Тбілісі
Наша кнопка
версія для друку
