Коментар газеті «Бандерівець»Головного Командира ВО «Тризуб» ім. С.Бандери полковника Дмитра Яроша до суспільно-політичної ситуації в Україні.
Друже Командир, на Вашу думку, чи відбудуться позачергові вибори до Верховної Ради України?
Так. Дострокові вибори відбудуться. Відбудуться рано чи пізно. Політична криза, яка викликана в першу чергу абсолютною безідейністю українського (або, точніше, неукраїнського та антиукраїнського) політикуму, не може розсмоктатися просто так — без якихось змін у їх розкладах. І ці зміни будуть напевно. Ось тільки чи вони принесуть якусь користь справжнім господарям цієї землі — українцям — або хоч якесь покращення їхнього життя вже сьогодні чи хоча б у найближчому майбутньому? Однозначно, ні. Бо ці вибори чи будь-які інші в Державі Україна, в якій безроздільно панує Режим Внутрішньої Окупації, у принципі не проводяться для того, щоб ощасливлювати, облагороджувати чи надихати суспільство на якісь позитивні зміни. Усі вибори, які відбувалися в Україні з 1994 року, мали чітку антиукраїнську настанову та примушували більшість українців і представників національних меншин перетворюватися на рабів тих, кого вони ж і вибирали, при тому не зважаючи на кольори партійних прапорів.
Усвідомлення цієї правди, ми, українські націоналісти, мусимо передати всім тим, кого кожного разу обдурюють на «виборах без вибору» (В.Іванишин) новоявлені «месії» — чи під біло-блакитними, чи під помаранчевими, чи будь-якими іншими неукраїнськими прапорами.
Чим швидше виконаємо це завдання, чим швидше вдасться дійти до умів та сердець наших співвітчизників, тим швидше з'явиться можливість перетворити боротьбу злодійкуватих політико-бізнесових кланів, яким часто здається, що вони «спіймали Бога за бороду», у боротьбу за Україну, за національну державність українського народу.
Друже Дмитре, чи можна передбачити післявиборчий результат? Представники яких партій в українському парламенті візьмуть гору? Чи з'явиться цього разу хоч якісь сили в депутатському корпусі, що будуть захищати інтереси українців в Україні?
Перед тим, як перейти до відповіді на поставлене питання, хотілося б уточнити декілька моментів. По-перше, я зараз займаю посаду Голови Проводу «Тризуба» імені Бандери, а не «дельфійського оракула», щоб займатися передбаченнями чи пророкуваннями. Врешті-решт, на все воля Божа!
По друге, сьогодні називати Верховну Раду України «парламентом» та ще й «українським» можна з дуже великою натяжкою. Там же ні українцями навіть не пахне, ні, тим більше, парламентаризмом.
А ось «чи з'являться в стінах ВР якісь українські сили?» — на це питання, проаналізувавши існуючий стан проукраїнських політичних сил, відповідь дати можна.
На правому фланзі зараз скупчилося два політичні табори — це національно-демократичний (УНП, НРУ, УРП «Собор» тощо) та націоналістичний (ВО «Свобода», КУН, УНА).
Усі ці організації — у першу чергу «ПАРТІЇ». А тому їх кадровий склад, їх тактика і стратегія, мислення їхніх лідерів є партійними, а значить, такими, що тягнуть за собою надмірну амбіційність, розвивають нездорові стосунки у своїх середовищах, викликають інтриги, зради, розколи, внутріпартійні фракції тощо. На жаль цей процес цілком закономірний. Таким він був і триста років тому, таким є і зараз. Найкраще всю ницість «партійщини» показав у своїх працях ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов. До речі, раджу всім, хто цікавиться політикою, дуже уважно перечитати їх, бо там можна знайти багато відповідей на ті питання, що є у людей зараз.
Але реалії поки такі, що саме партії, а не хто інший визначають шлях розвитку цього неукраїнського по своїй суті постколоніального утворення, яке має назву Держава Україна. І ми, як громадяни цієї держави, поки що теж рахуємося з тими правилами гри, які нав'язали нам, українцям, усілякі «доброзичливці» з різних центрів управляння світовими імперськими процесами. Та сподіваюся, що це буде відбуватися вже недовго, бо багатьом українцям, що не втратили пам'ять про те, «…що ми?.. Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?..», скоро увірветься терпець, і ось тоді злободенні питання часу вирішувати будуть уже не за допомогою партій, а інших — більш дієвих засобів…
Отже, про сучасну партійну політику (так і крутиться на язиці все це назвати політиканством). Вищеозначені національно-демократичний та націоналістичний партійні табори існують не перший десяток років. Але за всю їх історію вони всі жодного разу на виборах не могли об'єднатися навіть для досягнення якихось тактичних цілей. Думаю, що і цей раз не буде виключенням. Занадто великі протиріччя існують у першу чергу між керівниками цих структур, та й занадто різні у них погляди на майбутнє України. Звичайно, що трапляються чуда. Можливо, що таке чудо трапиться зараз, і об'єднанні національні сили підуть на вибори, пройдуть до Верховної Ради і сформують фракцію… При розгортанні такого сценарію абсолютно реальним є отримання біля 10% голосів виборців національно-патріотичним блоком. Поживемо-побачимо…
Є й інша сторона цієї виборчої медалі. Справа в тому, що більшість із тих, хто очолює зараз вищезгадані патріотичні структури, уже неодноразово були й депутатами багатьох скликань, і міністрами багатьох урядів, й ким тільки вони не були. І що — хоч на трохи їх діяльність наблизила Україну та українців до реалізації споконвічного прагнення до Свободи, Справедливості та Добробуту? Відповідь очевидна — ні! Тому не вартує сподіватися, що політики-партійці ощасливлять всіх нас. Треба самим здобувати своє майбутнє!
А все ж таки, за кого б проголосували Ви на майбутніх парламентських виборах?
Ну й дались же Вам ті вибори!.. Невже українським журналістам немає про що цікавіше поговорити?
Та все ж таки?
Колись, коли я був Головним інспектором нашої Організації, то на аналогічне питання завжди відповідав однозначно «Я завжди голосую за автомат Калашникова! Бо мені він здається більш реальним і правдивим політиком, ніж ті політичні блазні, що скачуть по сценах перед виборцями, обіцяючи їм золоті гори, а потім три шкури здирають з тих людей, що за них голосували. Мабуть, у такий спосіб компенсуючи свої затрати на постановку політичних шоу. Друг Калашников же — політик прямий, безкомпромісний та такий, що завжди виконує свої обіцянки. Головне, щоб виборець мав зовсім трохи розуму, вправності та характеру, і тоді є завжди реальний шанс дійти до цілі».
Зараз же я займаю посаду, на якій необхідно проявляти неабияку дипломатичну майстерність і намагатися обходити прямі відповіді. А то, не дай, Боже, звинуватять в екстремізмі! Тому спробую пополітикувати.
Як на мене, то найкращим варіантом зараз було б створення націоналістичного громадсько-політичного блоку, який би базував свою діяльність на чітких ідейно-світоглядових та політико-програмових засадах. Блоку з конкретною метою, концепцією діяльності та завданнями. Учасниками його могли б стати всі організації як партійного, так і іншого типу, що визнають традиційну націоналістичну ідеологію та бачать метою своєї діяльності здобуття Української Самостійної Соборної Держави. Якщо конкретизувати, то суб'єктами блоку могли б стати ОУН, ОУН (р) зі своїми «фасадами», ВО «Свобода», КУН зі своєю молодіжною референтурою, УНА-УНСО, різні молодіжні структури — такі, як «Національний Альянс», «Патріот України» тощо, ну й, звичайно, ВО «Тризуб» ім. С.Бандери. Переконаний, що єдина ідейна, революційна, націоналістична і на словах, і на ділі сила радикальним чином змінила б усі політичні пасьянси сучасних «реальних політиків» та протягом порівняно невеликого відрізку часу змогла б провести такі революційні перетворення, що дуже суттєво наблизили б українську націю до її державності.
Ось за такий Блок я б голосував, навіть поступившись симпатіями до друга Калашникова.
Друже Дмитре, наскільки я знаю, Ви в українській політиці з 1988 року. Невже Ваш політичний досвід не підказує, що створення такого Блоку справа, м'яко кажучи, не зовсім реальна?
Тут знов-таки треба деякі уточнення. Ніколи я не вважав те, чим займаюся вже дев'ятнадцятий рік, політикою. Назвати це все можна різними словами: революція, боротьба, спротив — але тільки не політика. Звичайно, що я зі своїми побратимами не стоїмо побіч політичних процесів, що відбуваються в Україні та й за її межами. Зрозуміло, що кожні вибори, кожні політичні загострення, кожні суспільно-політичні процеси ми розглядаємо як можливість зробити чергові кроки в напрямку революціонізації українського народу, наближення його до національної державності. Тому давайте віддамо політикам політику (бо їм без неї не прожити), а нам, українським націоналістам, хай залишається Боротьба, яку ми з Божою допомогою, сподіваюся, виграємо.
Що ж до реальності створення блоку, то я знаю, що при сприятливих умовах це зробити абсолютно реально. У націоналістів є стільки об'єднавчих важелів як прямої, так і опосередкованої дії, що, використавши їх усі, це завдання можна виконати. Ось тільки чи вистачить часу? Тут я не впевнений. Але спробувати можна. У всякому випадку, коли в лютому цього року я писав відкритого листа керівникам та провідному активу націоналістичних організацій, я не дуже сподівався, що взагалі почую будь-які слова у відповідь. А сталося так, що я не тільки почув, але вже зараз сказані слова перетворюються у цілком конкретні справи. Той лист став відправною точкою для активізації позитивних внутрішньо-націоналістичних процесів, при чому як на рівні вищого керівництва структур, згаданих у листі, так і на рівні середньої ланки й низового членства. Більше того, з деякими організаціями ми вже впритул підійшли до реального об'єднання наших структур та ресурсів. Але про це, сподіваємося, ми поговоримо іншого разу.
Говорячи про національно-патріотичні структури, ми якось упустили головних політичних гравців. Охарактеризуйте, будь-ласка, Ваше ставлення до партій, присутніх у 5-му скликанні Верховної Ради.
Ну що ж, тут можна і без дипломатії. Так звана коаліція національної єдності у складі Партії Регіонів, КПУ, СПУ — відверто антиукраїнська, антидержавна кліка, яка робить усе для того, щоб Україна повернулася в «лоно» Московської імперії. Акції, які вони проводять у Києві та регіонах, здійснюються на 90% за рахунок проплачених людей і виглядають як бліда пародія помаранчевого Майдану 2004 року. Їх електоральна база — це в основному «люмпенівська» маса, з низьким рівнем інтелекту та відсутністю будь-якої національної та людської гідності. В основному це люди, до яких чудово підходить вислів: «Люди, що не мають честі, не матимуть і хліба». Ці партії завжди для нашої Організації були ворожими, і ми їх поборювали, не зважаючи на політичну доцільність або політичну перспективу. Думаю, усі ще пам'ятають, як нещодавно більшість сучасних «опозиціонерів» мило обнімалися з Морозом та Симоненком і розповідали про те, що «червоні вже й не червоні зовсім», що «нам потрібні свої ліві» тощо.
Пригадуємо і те, як святі червоно-чорні прапори , які є символом одної із партій, що чомусь вважає себе націоналістичною, майоріли поряд з кривавими імперськими ганчірками. Таке не забувається! І ми зробимо все, щоб за такі речі винні у зраді та компрометації Націоналізму понесли заслужене покарання…
Існує і так звана опозиція у складі БЮТ та «Нашої України». Ці фінансово-політичні угрупування є по своїй суті державницькими, тобто вони не несуть прямої загрози існуванню Держави Україна. Але чи вони відстоюють інтереси української нації? Тут мудрувати не доводиться. Просто треба подивитися на національний склад цих блоків та партій. Тим більше, що ще так недавно вони ж були при владі. При тому мали її й без обмежень. Втримали? Ні! Щось зробили доброго для українців? Ні! То чому народ має їм знову вірити та знову приводити до влади?
Перебуваючи в столиці, я мав можливість спостерігати за тими акціями, що проводила «опозиція», і так само відзначав для себе ті ж самі тенденції, що й у біло-голубих та червоно-рожевих: маса куплених «активістів», пустопорожня балаканина зі сцени, ніякого конкретного плану подальших дій, брехня про об'єднання всіх «опозиціонерів» — і жодної згадки про справжніх господарів цієї землі, українців. Ми для них, так само як і для їх візаві з протилежного політико-бізнесового стада, усього-на-всього «електоральна маса», яка потрібна тільки для вкидання бюлетенів у виборчі урни.
Звичайно, якщо знову «обирати із двох зол менше», то та ж Юлія Тимошенко вигідно вирізняється і харизматичністю, і характером, і принциповістю. Більше того, в її виступах все більше з'являється національної та антимосковської риторики. І хоча я проти того, щоб жінки в принципі лізли в політику та інші чоловічі справи, усе ж таки мушу визнати, що якби пані Юлія взяла в свої руки Прапор, на якому були б начертані слова «Українська Національна Ідея — ідея державності української нації на своїй землі» — це стало б епохальною подією для нашого народу. У цьому випадку вона б назавжди увійшла в історію України не як «газова принцеса» і «вічна опозиціонерка», а як Жінка, що наблизила українців до їх звільнення з-під чужинець кого ярма. Чи таке станеться? Знов таки ж — будемо бачити…
Про Президента ж та його партію говорити багато, на мою думку, не вартує. Роки його керівництва державою говорять самі за себе. Останні його кроки у більшості людей і в Україні, і закордоном викликали подив. Бо такої принциповості від нього не сподівався вже ніхто. Підняття його особистого рейтингу після підписання Указу про дострокове припинення повноважень — підтвердження того, що люди завжди чекали від нього жорстких кроків та виконання тих обіцянок, які він давав у 2004 році. Якими будуть далі його кроки? Мабуть, черговий раз домовиться з опонентами. Мабуть, у черговий раз виторгує якийсь «’ешефт» для себе та свого оточення. Чи виграють від їх торгів люди? Звичайно, ні!
Друже Командире, так що ж робити? Куди не кинь — скрізь клин! Невже Україна приречена на таке нидіння?
Ну, навіщо ж так катастрофічно? Господь добрий! І перефразовуючи слова нашого Провідника, можу сказати: «Якщо Бог сотворив українців, то він за них і подбає».
По-перше, всупереч політиці влади та опозиції, рівень державницької та національної свідомості нашого народу постійно підвищується, при чому по всій території держави, у першу чергу, що найважливіше, на Наддніпрянщині.
По-друге, український націоналістичний рух, що останнім часом переживав часи дроблення та дискредитації всілякими політичними нуворишами, закінчує цей ненайкращий етап.
По-третє, масовий прихід до націоналістичних структур української молоді — це й є найкраще підтвердження перспективи для України.
Так, зробити ще треба дуже багато, але коли є чітка мета, концепція, ідейно-світоглядові та політико-програмові засади, національні революційні молоді кадри й бажання здійснити мрію багатьох поколінь української нації — шляхом Національної Революції вибороти Національну і Соборну Державу, — то все стає цілком конкретним, зрозумілим та перспективним.
Зараз найнеобхідніше — відновити повноцінну діяльність об'єднаного націоналістичного руху. І цим ми займаємося. Завтра ж треба буде приступити до опанування свідомості українського народу — і ми будемо робити це. А потім — вперед до Перемоги! Хоча, якщо навіть нашому поколінню борців не вдасться дійти до Мети, то за це нас Бог не покарає, а ось якщо ми не будемо йти цим шляхом, то горіти нам у пеклі!
Скільки існує «Тризуб», стільки він веде діяльність на відтинку об'єднання зусиль поневолених народів в антиімперській боротьбі. Що зараз Організація робить у цьому напрямку?
Ми — націоналісти. А тому зобов'язані вести боротьбу не там, де нам зручніше або де нам забажається, а там, де це потрібно. Тому антиімперська боротьба, з очевидних причин, є складовою частиною націоналістичної боротьби.
Уже багато років ми активно співпрацюємо з білоруськими націоналістами з різних організацій. Маємо також добрі стосунки з грузинськими патріотами, прибалтами. Багато років ведемо спільну діяльність із кримськими татарами. Одними з пріоритетних напрямів є для нас північнокавказький та татарський.
У час інформаційних баталій наш Інтернет-ресурс «Бандерівець» робить дуже багато для пізнавання один одного, для роз'яснення націоналістичної позиції в тих чи інших питаннях міжнародної політики.
Ми солідаризуємося зі збройною боротьбою чеченського народу, який з 1994 року протистоїть найбільшій імперії світу. Ми розуміємо, що чеченські патріоти відволікають своїми ударами дуже багато сил сатанинської Москви, які та могла б задіяти в тому числі й на українському фронті. У великій мірі українці мають бути вдячними воюючому чеченському народу за те, що сьогодні нам не треба закладати фугаси обабіч комунікацій, ліквідовувати за допомогою зброї ворогів та знищувати прадідівськими методами націонал-зрадників. Тому українці зобов'язані надавати максимальну підтримку чеченському рухові опору.
Не можу не торкнутися в цьому контексті ще одного питання — співіснування християнського світу та мусульманського. Для нас, українських націоналістів, неможливий націоналізм без християнства. Але це не заважає нам мати добросусідські й навіть побратимські стосунки з мусульманами, що також борються проти засилля різних видів сатанізму. На нашу думку, ні в якому разі не можна перетворювати релігію на ідеологію — це призводить до постійного пошуку святіших за Ісуса Христа або Пророка Магомета, хай святяться їх імена, і, як наслідок, до найжорстокіших релігійних війн.
Для будь-якого народу світу — чи християнського, чи мусульманського — зараз вихід один у протистоянні зі Злом: максимально ставати націоналістами! Гасло українських націоналістів: «Бог! Україна! Свобода!» Як бачите, Бога ми ставимо на перше місце — при тому не тільки на словах, а й намагаємося це робити і на справах. І не зважаючи на те, що для мене як для націоналіста і християнина однозначним є те, що мій Господь — Ісус Христос, я не заперечую права будь-якого мусульманина вірити в те, в що він вважає за своє, рідне.
І ще. Як на мене, то людина занадто маленька істота, щоб розуміти Божу логіку та Його волю, а тому треба віддати «Богу — Богове, а кесарю — кесареве» і не намагатися побудувати на землі, без Божої волі на те, Царство Небесне.
Також, користуючись нагодою, я хочу передати слова подяки та моральної підтримки Президенту Чеченської Республіки Ічкерія Докку Умарову та всім моджахедам, що зі зброєю в руках ведуть безкомпромісну боротьбу з московським безбожним імперіалізмом. А також зазначити, що відкриття україномовної версії сайту Кавказ-Центр є великим кроком у цій боротьбі та справі єднання антиколоніальних сил усіх поневолених народів. Хай у цій боротьбі допомагає Вам Бог!
Свободу народам! Свободу людині!
Друже Командир, дякую Вам за це інтерв'ю!
Інтерв'ю провела подруга Марічка
Джерело: «Бандерівець»
Наша кнопка
версія для друку
